Мала група в парафії

Спільноти не можуть бути додатковим заняттям. Одним з місць, де повинно здійснюватися душпастирське навернення, це церковні спільноти і ставлення до них, згідно інтуїції о. Франциска Бляхницького, котрий стверджував, що в малій групі «виражається суть Церкви”. Кілька років тому я брав участь в зустрічі, де група священників робила підсумок закінчення душпастирських відвідин по коляді. Між іншим, йшлося про те, що під час коляди була відсутня молодь, причиною відсутності якої була участь в багатьох позашкільних заняттях. Однак дійшли до висновку, що коляда перестала бути місцем зустрічі священника з молоддю. Думаю, що потрібно доцінити те, що священники шукають контакту з молоддю, але в цей же час на цій же території є молодь, яка постійно шукає священника. Також в цьому самому часі було так, що під час зимових канікул рухи і спільноти організовували реколекції для молоді. Між іншим, світські відповідальні за Рух Світло-Життя організовували реколекції, жодний священик не міг постійно бути з ними, бо обов’язком усіх модераторів, які є вікарними священниками в парафії, ходити по коляді. Бувало так, що в одному місці – на коляді – були священники, котрим бракувало молоді, а в іншому місці – на реколекціях – була молодь, котрій бракувало священника. Дух спільноти Душпастирське навернення - це поняття, про котре часто згадує Папа Франциск. Думаю, що одним з місць, де душпастирське навернення має здійснюватися, є саме церковні спільноти, а також відношення до них. Звичайно, щораз частіше дивляться на них позитивно, вже в минулому ті часи, коли відмовляли спільнотам в парафіях, коли прямо забороняли зустрічі. Але постійно спільноти вважаються чимось додатковим, симпатичним, але як додатком до головної течії життя Церкви. В результаті участь священника в якомусь русі позитивно оцінюється, однак має воно місце лише після виконання основних обов’язків, до яких спільнота не належить. Тимчасом о. Франциск Бляхницький стверджував, що мала група є «знаком Церкви, формою її втілення», в «ній виражається сутність Церкви». Засновник Руху Світло-Життя говорив, що прагнення спільноти є наслідком живих відносин з Богом. Святий Дух дає тоді любов: «Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" (Рим 5, 5). Любов «звертає людину до іншої людини; завдяки ній особа реалізує себе через давання себе в дар; вона складає себе в безкорисний дар для добра іншого”, – казав о. Бляхницький. „З моменту як Святий Дух сходить в серця людей і діє в них, народжується спільнота людей з Богом: з Богом Отцем через Сина в Святому Дусі. Ця спільнота є джерелом між людської спільноти, братерської”. Від особи до особи о. Франциск Бляхницький говорив, що спільнота є найважливішим образом Церкви в навчанні ІІ Ватиканського Собору. Однак підкреслив, що створення спільноти відбувається через малі групи. „Дорога до більшої спільноти, наприклад, загальнопарафіяльної, веде тільки через малі групи, бо спільнота може створитися лише там, де особи зустрічаються між собою. Спільнота - це група осіб, котрі відкриваються одне на одного, віддаючи себе взаємно. Спільнота - це наслідок відносин між особами; це мають бути конкретні відносини, а не якась надумана ідея єдності. Ця єдність має йти від особи до особи. Спільнота може створитися там, де люди знають себе по імені, де вони присутні одне для одного, де існують між ними багатогранні, різні відносини. Тому тільки в малій спільноті ця єдність може бути досвідчена”. Можна ще додати, що в малій спільноті будуємо єдність в цілій її реальності. Ми ж не ідеальні, маємо свої слабкості, не завжди добре поводимося. І саме тут може розвиватися справжня братерська любов. Не важко любити сотню людей, з котрими маєш поверхневий контакт. Справжня любов проявляється в будуванні єдності з реальними людьми, котрих не завжди легко прийняти. Більше ніж група Однак не про кожну групу при парафії можна сказати, що це спільнота. „Якщо, наприклад, якась група мирян зустрічається раз в місяць на «плебанії» за чаєм, читаючи якусь статтю (…) або слухає конференцію, а потім наступає дискусія і розходяться по домам, то звичайно, важко про неї сказати, що вона є Церквою, знаряддям Церкви, знаком Церкви”, – говорив о. Бляхницький. Засновник Руху Світло-Життя вказував, що суттєві риси спільноти описує Новий Заповіт. В першу чергу, спільнота разом розважає над Божим словом і це слово стає словом життя, тобто формує цю спільноту. „Група, котра громадиться навколо Божого світла для того, щоб це слово ставало в ній життям, щоб піддавати йому своє життя - це основна умова, щоб називатися «живою Церквою». Вона є знаком Церкви, бо ціла Церква є спільнотою тих, котрі слухають Божого слова і бережуть його”. Церква також є спільнотою людей, котрі моляться, тобто на Боже Слово спільнота відповідає молитвою. Важливим елементом життя спільноти є також літургія. „Спільнота концентрується навколо спасенної жертви Христа, навколо Його смерті і воскресіння”. Участь в літургії, чи в рамках самої спільноти чи в більшій групі, творить і формує спільноту. Слухання Божого слова і молитва ведуть до переміни життя спільноти так, що проявляються в ній плоди Духа: радість, терпеливість, пробачення, любов. Завдяки цьому спільнота дає свідоцтво про Бога. І нарешті, члени спільноти відкривають в собі харизму і служать нею собі взаємно, а ціла спільнота приймає служіння на зовні. „Якщо в малій спільноті ці всі елементи присутні, то можемо про неї сказати, що вона є знаком, формою присутності Церкви”, – говорив о. Бляхницький. Для парафії Тут також, на мою думку, є поле для душпастирського навернення: варто задуматися чи всі наші церковні групи (хоч би і називаються душпастирськими) можна назвати дійсно спільнотами. Якщо священник збирає молодь або дорослих, щоб спільно займатися спортом чи для культурно-освітніх занять, тоді ми не можемо говорити про творення християнської спільноти. Ця діяльність, звісно, потрібна: важливо, щоб парафія була приязним місцем для усіх, де заспокоюються найрізноманітніші потреби, є люди, які потраплять в парафію тільки заради занять спортивних чи культурних. Це все потрібно бачити в правильній перспективі, як певний етап чи додаткову форму, але не як остаточну мету або як основний спосіб парафіяльної активності. Але також церковні групи, які збираються з метою стисло релігійних варто оцінити під кутом рис Нового Заповіту, які нагадав о. Бляхницький. О. Франциск Бляхницький вказував на значення спільнот: «Малі клітинки розсіяні сьогодні в цілій Церкві чинять, що Церква має в собі міць відновлювати світ”. Потрібно підкреслити, що спільноти в жодному випадку не можуть бути чимось окремим, ізольованим від звичайного церковного життя. О. Бляхницький бачив місцем їх присутності і діяльності в парафії. Віднова парафії була одним з найважливіших тем, які піднімав засновник Руху Світло-Життя. Якщо писав про необхідність творення малих спільнот, то не для того, щоб вони протистояли парафіям. Навпаки – спільноти через свою присутність і участь мають відновити парафію і надати їй динамізму. О. Бляхницький проголошував бачення парафії як спільноти спільнот. „Якщо хтось хоче дійсно збудувати спільноту в парафії, то мусить почати від творення малих спільнот – живих клітин, котрі потім оживлять цей великий організм”. Закорінена течія Присутність спільнот в парафії зроджує сьогодні додатковий виклик, спричинений великою мобільністю сучасного суспільства, частими змінами місця проживання, що не означає автоматично зміни спільноти. Буває, наприклад, так, що засновується парафіяльний круг Домашньої Церкви, який складається з молодих подружніх пар, через кілька місяців жодне з яких може вже не жити на території даної парафії. Тут потрібен делікатний підхід: вийти поза правила як зі сторони спільноти, так і священнику. Буває, що члени спільнот надалі беруть участь в парафії, до котрої належить спільнота, найчастіше однак беруть участь в актуальній парафії, деколи приходячи до спільноти, яка там знаходиться. Важливо, щоб і священники не обмежувалися до участі лише в парафіяльних групах. Було б добре, щоб не вважали це додатковим заняттям, але реалізацією нормальних обов’язків. Ситуація, в котрій всі члени спільноти мешкають на території однієї парафії є бажана і ідеальна, створює набагато більші можливості діяльності, але на жаль, не завжди є можливою. Йоан Павло ІІ в 2003 р. в своєму останньому листі, який скерував до Руху Світло-Життя писав: «Дійсно Божою була думка о. Бляхницького, щоб цей Рух зв’язати з парафією. Не відходьте від цієї ідеї. Перебувайте в місцевій спільноті Церкви і оживляйте її Вашою вірою”.               (Кшиштоф Янковяк)